Могутнє лицарство є гарантом незалежностi Української Держави. У добу воєнних лихоліть лицарi мають безлiч можливостей реалізувати свої бойовi здiбностi. А як має жити воїн у часи примирення? Як йому реалiзувати свої здiбностi в часи затишшя? Як вишколеному тiлу уникнути кримiнальних вчинкiв? Цi та подібні питання упродовж тисячолiть хвилювали ведунiв народу. Сьогоднi ми можемо завдячувати величним мудрецям минувшини за те, що виробили цiлiсну систему дружнього спiвiснування рiзних станiв. Вiдголоски цiєї системи залишились у стародавнiх звичаях i обрядах. З правiку воїни управляли суспiльством. Крім вiйська, Держава завжди створювала служби, в яких працювали воїни. Сьогоднi гопаків ці мають прекраснi можливостi реалiзувати свою лицарську суть, працюючи в правоохоронних органах, на митницi, в податковiй мiлiцiї чи адмiнiстрацiї. Свою безкомпромiснiсть i любов до України гопакiвцi можуть реалiзувати, працюючи в службi безпеки України. Свою хоробрiсть i мужнiсть лицарi Гопака можуть проявити, працюючи у мiнiстерствi надзвичайних ситуацiй. Особливо обдарованi гопакiвцi зобов’язанi працювати в законодавчiй та виконавчiй владi. Своєю жертовною працею на благо України гопакiвцi достойно реалiзують свою лицарську суть.

В давнину майже всi дохристиянськi свята (великоднi, купальськi, коляди, колодiя i т. д.) супроводжувалися iграми, забавами i танцями, якi мiстили в собi безлiч бойових рухiв. Кожен юнак чи юнка могли без шкоди для інших продемонструвати той чи iнший бойовий елемент. Прояв бойових здiбностей завжди мав iгрово-розважальний характер. Навiть змаги навкулачки ставили головною метою не поразку i калiцтво суперника, а забаву стусанами. Тому у побутових змагах навкулачки переважала iгрово-розважальна форма. Сьогоднi юні гопакiвцi можуть максимально проявити свою лицарську суть на фестивалях чи змаганнях iз Бойового Гопака. Талановитi та смiливi гопакiвцi мають чудову нагоду захищати честь свого народу та поширювати славу про українське бойове мистецтво на між стильових змагах. Здiбнi можуть учитися i ставати учителями Бойового Гопака. Для вирiшення серйозних незгод у дохристиянськiй Русi-Українi iснував суд поєдинку або, як його ще називали, суд совiстi. Cьогоднi в Українi гопакiвцi мають бути законопослушними громадянами, бо за законами живуть поряднi люди, а банда та злодюги живуть «по понятiям».

У наших предкiв була глибоко вкорiнена в свiдомостi вiра у всепереможнiсть Правди. Із тих стародавнiх часiв до нас дiйшли прислiв’я: «Якщо чуєш в собi правду, ти незборимий», «За праве дiло бий смiло», «Хто по правдi жиє, тому Бог дає», «Правда кривду переважить», «Що правда, то не грiх», «Правда очi коле», «Той дає раду, хто знає правду», «Буде правда, буде рада», «Добра тая рада, де щирая правда». Коли запанує наша правда в нашiй хатi. Коли українська правда захистить український народ на його рiднiй землi. Коли злодiй i зайда будуть знати своє мiсце, тодi Україна стане найбагатшою, а її народ – найщасливiшим на планетi.

Останнiх кiльканадцять столiть наша Вiтчизна була позбавлена ворогами своєї державностi. Рiзнi зайди топтали нашу землю i, звісно ж, чинили безлiч злочинiв. Зараз ми маємо Україну. Ми зобов’язанi робити все, що зробить наше життя кращим. Ми мусимо виконати заповiти наших предкiв i виконати мрiї українських Героїв так, щоби нашi внуки пишалися нами.

Живучи в неволi, наш народ славився працелюбнiстю i терпимiстю. Зараз шокований розгулом злодюг, наш народ розгубився i втрачає вiру в майбуття. Гопакiвцi всiма силами зобов’язанi укрiпити вiру народу в щасливе майбутнє. Зробити все, щоб наш трудолюбивий люд зберiг свою землю. Запрацював на нiй i гнав подалi вiд себе посiпакiв, якi хочуть за безцiнь скупити нашу землю.

Сьогоднi злодюги i манкурти, захопившись здирництвом, частенько втрачають совiсть. Довго терпить наш народ, але терпець може увiрватися, i тодi здiйсняться слова Пророка – Шевченка: «І потече кров ворожа у синє море.». І запануємо ми, браття, у своїй сторонцi, а вороги нашi згинуть, як роса на сонцi.

Нинiшнi яничари кажуть: «Не iдеалiзуйте минувшину». Можу вiдповiдально заявити, що нiхто iз порядних українцiв наклепiв не любить. Та правди нiде дiти. Бувало в нашiй iсторiї, коли село йшло на село або одна частина села проти iншої. Вiдбувалися кривавi побоїща, якi часто закiнчувалися смертю, погромами, iнодi вони переходили у всенароднi повстання на зразок Хмельниччини, Колiївщини, Гопакiвщини, Гайдамаччини. Мене завжди цiкавили питання кривавих побоїщ мiж односельчанами i тому багато часу довелось посвятити виявленню їх мотивiв. Із розповiдей свого дiдуся довiдався, що найчастiше рiзанина була спровокована зайдами (австрiяками, угорцями, ляхами, мазурами, циганами, москалями). Народ-загарбник на нашiй землi завжди почував себе ущербним. Аби якось виправдати своє пiдступне проживання, зайди шукали опори серед мiсцевого населення, але коли їм це не вдавалося, тодi в хiд йшли наклепи, пiдлiсть, злодiйство, а згодом i силовi аргументи, до яких частенько залучались вiйська агресора.

Правдолюбна українська душа не могла змиритись iз пiдлiстю i брехнею, тому народ повставав i у кривавих битвах знищував поряд iз окупантами яничарiв, лихварiв, шахраїв, злодiїв i т. п.

Зараз робляться спроби надати місцевим побоїщам забарвлення нацiональних воєн. Досвiд моїх дiдiв, батькiв i особистий дає мені право стверджувати, що українцi в усi часи жили мiж собою, як родина. Недарма ж в народi побутувало прислiв’я: «У ляхiв — пани, на Москвi — рєб’ята, а у нас — брати». Якщо колись i траплялись непорозумiння, суперечки чи незгоди, то суперники доходили до спільної думки без братовбивчих вiйн, бо завжди в пам’ятi поставала мудра думка: ми в неволi, довкола нас безлiч ворогiв, треба шанувати себе для достойних битв за волю Батькiвщини.

Сьогоднi поняттю «Воїн» надають негативного забарвлення. Одних називають рекетирами, других — дурнями, мовляв, розумнi не служать. Іншi «воїни» рабують на панiв, «гордо» називаючи себе охоронцями чи сторожами.

Позитивний воїн ЗМІ висмiюється. На телебаченнi показують спецназiвцiв, якi у третьому тисячолiттi харчуються живими жабами i щосили розбивають на своїй головi цеглу або порожню пляшку. Гумористи витирають ноги та знущаються над правоохоронцями. За те банди i бригади, вори i пацани, рекетири i грабiжники подаються як дивакуватi, романтичнi, а в принципi непоганi люди. Фахiвцi шоу-бiзнесу допрацювалися до того, що стверджують нiбито пiдаром краще бути, нiж справжнiм чоловiком.

Гопакiвцi мають Школу i своє, здорове, середовище. Мають розумiння шляху воїна, його сутi i призначення. Твердо i впевнено йдуть до поставленої мети.

Гопакiвцi знають, що воїни у побутi повиннi навчитись використовувати закон для боротьби iз ворогами Вiтчизни. Якщо ж закон витворений зайдами i обмежує права українцiв, його потрiбно змiнити, бо у «своїй хатi — своя правда i воля святая».

Вої Гопака, озброєнi величними знаннями, повиннi обiймати провiднi посади в усiх станах суспiльства i на всiх рiвнях зобов’язанi боротись за торжество Правди i Справедливостi. Утверджувати прадавнє гасло: «Наша правда на лезi шаблi». Хай буде так!
 

ПИЛАТ Володимир Степанович

Президент Мiжнародної Федерацiї Бойового Гопака
(для видання "Ятрань")